Ми любимо тварин це — наше покликання

Асцитом або водянкою живота називають патологічне скупчення рідини в очеревині. Залежно від об’єму рідини, що накопичується, він буває невеликим або досить суттєвим, що впливає на рівень роздутості живота. Хвороба провокує провокує утворення рідини, яка проникає в порожнину живота з внутрішніх органів, лімфатичної та кровоносної системи, з багатьох досить серйозних причин.

Водянка може розвиватися повільно протягом декількох тижнів, або блискавично за кілька днів. Надлишки внутрішньочеревної рідини чинять тиск на внутрішні органи, ускладнюючи їх роботу, здавлюють діафрагму, що призводить до порушень функціонування дихальної системи. Процес небезпечний тим, що в організмі тварини можуть виникати небезпечні ускладнення, аж до смерті.

Асцит

Причини асциту у кішок

Від асциту не застрахована будь-яка тварина, але найбільш схильні до цього захворювання кішки, що ведуть малорухливий спосіб життя. Надлишок скупчення рідини в очеревині можуть спровокувати такі фактори:

  • серцево-судинні патології — хвороби серця, легень, зараження серцевим гельмінтом;
  • ниркова недостатність — захворювання нирок, які є засобом очищення організму;
  • захворювання печінки та жовчного міхура — це може бути гіпоальбумінемія або зниження рівня альбуміну в сироватці крові, порушення кровотоку та застій крові в черевній порожнині, злоякісні та доброякісні новоутворення, хронічний гепатит, цироз та холангіогепатит;
  • закупорка кровоносних судин, що несуть кров від печінки до серця — це може провокувати правошлуночкова серцева недостатність, при якій серце не справляється з венозною кров’ю, що повертається від печінки;
  • онкологія, абсцеси та кісти — також можуть бути причинами асциту, чинячи тиск на кровоносні та лімфатичні судини, провокують їх закупорку;
  • травми — різні забиті місця можуть спровокувати кровотечі, підтікання жовчі, травми сечовивідної системи, що призводить до накопичення рідини в черевній порожнині.

Причинами асциту можуть бути:

  • цукровий діабет;
  • туберкульоз;
  • перитоніт;
  • інфекції, паразити, грибки;
  • слабкий імунітет;
  • зайва вага;
  • порушення гормонального тла;
  • надлишок солі в раціоні;
  • порушення водно-сольового, білкового обміну.

Клінічні симптоми асциту у котів:

  • Округлення живота — велика кількість рідини робить його збільшеним в об’ємі, тугим та великим. Якщо кішку поставити на задні лапи, то форма живота стає схожою на грушу, оскільки рідина стікає вниз. При поверненні кішки в нормальне положення живіт знову набуде округлої форми.
  • Дискомфорт у черевній порожнині — при натисканні на живіт можна відчути, як рідина всередині нього коливається. При пальпації кішка може відчувати не лише дискомфорт, але й біль.
  • Утруднене дихання, задишка — рідина тисне на діафрагму.
  • Проблеми з ШКТ — кішка може відчувати млявість. Тварину може турбувати нудота, блювання, відсутність апетиту, діарея чи запор.
  • Кашель.
  • Лихоманка.
  • Слабкість.
  • Анорексія.
  • Тьмяна скуйовджена шерсть.
  • Жовтяничний відтінок слизових.

Незважаючи на причину захворювання, за наявності рідини в черевній порожнині у кота виникають незворотні процеси в серцево-судинній, видільній, кровотворній, лімфатичній, імунній системах та шлунково-кишковому тракті.

Діагностика захворювання

Виявлення асциту не викликає труднощів. Основним завданням при цьому стоїть встановлення причини його виникнення з огляду на те, що асцит є побічним явищем основного патологічного процесу. До основних діагностичних методів виявлення причин виникнення асциту належать:

  • УЗД черевної порожнини та грудної клітки — дає можливість подивитися кількісний склад рідини, і зважаючи на її анехогенне середовище, краще візуалізувати всі органи.
  • Загальний аналіз крові — для визначення наявності та ступеня анемії, запальних процесів.
  • Аналіз сечі — показує фільтраційну здатність нирок, особливо враховується кількість білка (при асциті спостерігається підвищення показника).
  • Біохімічний аналіз крові — дає можливість оцінити функцію внутрішніх органів та визначити кількість білка в сироватці крові.
  • Цитологія випітної рідини — допомагає визначити вид та кількість клітин на мілілітр рідини, концентрацію в ній білка, наявність вірусного перитоніту.
  • Комп’ютерна томографія.
  • Бактеріологічне дослідження асцитної рідини.
  • ЕХО серця — обстеження при кардіологічних відхиленнях.
  • Рентген очеревини, грудини — проводиться на початкових стадіях захворювання. Дає змогу оцінити печінку, нирки, легені, серце, їхні розміри, наявність або відсутність новоутворень.
  • Біопсія — необхідна для встановлення правильного діагнозу за типом рідин та типами клітин, задіяних у різних патологічних процесах.

Лікування асциту у кішок

Терапія асциту у кішок повинна проводитися комплексно і бути спрямованою на полегшення стану тварини та усунення основного захворювання. У цьому випадку призначаються екстрені заходи, потім проводиться планова терапія.

До екстрених заходів у лікуванні асциту можна віднести наступне:

  • У разі наявності великої кількості рідини та тяжкого загального стану тварині проводять видалення рідини через прокол під контролем УЗД з подальшою оцінкою швидкості її накопичення. Процедура виконується щонайменше двічі на тиждень.
  • Киснева терапія застосовується при задишці та утрудненому диханні.
  • Для виведення рідини з організму призначаються діуретики.
  • У випадку кровотечі або вираженої анемії можливе призначення переливання крові.

Разом з цим паралельно проводять терапію захворювань, що спричинили розвиток асциту. Можуть застосовуватися такі види лікування:

  • хірургічне втручання;
  • хіміотерапія після гістологічного дослідження пухлини;
  • лікування печінкової, серцевої недостатності та інших патологій;
  • застосування антибіотиків та противірусних препаратів за наявності бактеріальних та вірусних захворювань.

Курс лікування залежить від стану тварини та кількості рідини, що накопичується в очеревині. Це тривалий процес, який має тривати до повного зникнення клінічних ознак водянки.

При ранньому виявленні асциту можна запобігти розвитку тяжкого перебігу хвороби і вчасно розпочати лікування основного захворювання. Тільки ветлікар може визначити раціональність застосування певних методів діагностики та призначення відповідного лікування.